| Меню сайта |
|
 |
| Категории раздела |
|
|
| Мини-чат |
|
|
|
| Наш опрос |
|
|
| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
| Форма входа |
|
|
|
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЇ
| ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЇ
Комунікація як об’єкт дослідження. Моделі комунікації. Етапи розвитку комунікації. Науки, що вивчають комунікацію. Методи комунікативного аналізу. Елементарні складники комунікативного процесу. Комунікативні дискурси.
Комунікація як об’єкт дослідження може бути систематизована в різний спосіб [6]. Наприклад, відрізняють принципово різні типи комунікації: вербальну (мовну) і невербальну (міміка, жести, пози, одяг тощо). Можливі й інші види класифікації комунікації: усна та письмова, формальна та неформальна. За кількістю співрозмовників відрізняють:
• внутрішню комунікацію
• особистісну (участь беруть дві особи)
• комунікацію у малих групах (3 – 5 осіб)
• публічну (20 – 30 осіб з функціональним розподілом на активного промовця і пасивну аудиторію),
• організаційну (від 100 осіб)
• масову (1000 і більше)
Комунікація – складний процес, тому різні фахівці підкреслювали у своїх визначеннях різні її аспекти. Наприклад, Дж.Фіске поділяв всі теорії і моделі комунікації на два загальні класи: 1)передача повідомлення і 2) виробництво значень та обмін ними.
Моделі комунікації
Модель Якобсона
Р.Якобсон виділив такі 6 чинників комунікації:
Контекст
Адресант Повідомлення Адресат
Контакт
Код
Реальна комунікація може актуалізувати один з чинників, і, залежно від цього, існує 6 функцій комунікації:
1 - емотивна (при опорі на адресанта, наприклад, вправа за системою К.Станіславського, коли потрібно вимовити фразу із 40-ка або 60-ма інтонаціями);
2 - референтна (денотативна, при підкресленні контексту);
3 - конативна (при опорі на адресата, наприклад, наказ);
4 - поетична (при опорі на повідомлення, коли на перший план виходить форма, а вже потім - зміст);
5 - металінгвістична (при опорі на код, наприклад, вихід за межі бесіди);
6 - фатична (при опорі на контакт, коли важливо не те, про що саме говориться, а те, щоб контакт не перервався; наприклад, це відбувається при проведенні будь-яких переговорів).
Модель К.Шеннона-В.Вівера
Джерело інформації Передавач Сигнал Канал Одержувач Місце призначення
Джерело шуму Отриманий сигнал
Порівняно з іншими моделями, новим у моделі Шеннона-Вівера є складова «джерело шуму». Наприклад, різні мови мають різний ступінь передбачуваності, англійська – 50%, тобто при наявності сторонніх ефектів, що заважають, половини слів достатньо для розуміння змісту повідомлення.
Модель Т.Ньюкома
Ця модель має такі складові: комунікатор, адресат та об’єкт, про який йдеться.
Графічно модель Т.Ньюкома має вигляд трикутника:
Знаки «+» або «–» означають ставлення комунікатора та адресата до об’єкта, і, якщо воно протилежне, виникає конфлікт, і це відображає незбалансованість трикутника.
Наприклад, ситуація на Близькому Сході за допомогою наведеної моделі може бути описана таким чином: К – уряд Ізраїлю, А – представники Палестини, О – спірні території, знаки «+» та «–» в цьому випадку свідчать про протилежне ставлення сторін до статусу територій. Таким чином, модель Ньюкома палестино-ізраїльського конфлікту має вигляд незбалансованого трикутника:
Всі незбалансовані варіанти прагнутимуть вирівнювання. Таким чином, головне у моделі Ньюкома – аспект: позитив/негатив.
Модель Ю.Лотмана
Ю.Лотман звернув увагу на такі особливості і неповноту моделей комунікації:
• моделі не враховують той факт, що комунікація зорієнтована щонайменше на дві мови (зображальну та словесну)
• модель Р.Якобсона не моделює нові якості, які створюються (або втрачаються) в процесі комунікації
• модель Р.Якобсона підміняє поняття «мова» «кодом» (хоча код не зберігає власної історії, як мова; наприклад, в слові graphic в англійському правописі залишається історичний зв’язок з латиною, оскільки сполучення ph не замінюється літерою f відповідно до вимови)
Запропонована Ю.Лотманом модель комунікації має такий вигляд:
Адресант Мова1 Текст Мова3 Адресат
Мова2 Мова4
Ця модель підкреслює, що при перекладі (не лише з однієї мови на іншу, а також в широкому розумінні цього терміну – при переході до нових жанрів) створюються нові повідомлення (наприклад, при екранізації творів, постановці балетних вистав тощо).
Модель знака
Ф. де Соссюр першим звернув увагу на знакову сутність мови. Він започаткував нову науку - семіотику, науку про знакові системи.
Знак – це об’єднання в одній одиниці елементів змісту та форми.
Знак (за Соссюром) має дві основні риси:
1 - зв’язок між формою і змістом має умовний характер, тобто прийнятий в тому чи іншому суспільстві
2 - форма знаку будується лінійно, тобто це послідовність звуків/букв, слів тощо.
Знаки за Ч.Пірсом поділяються на «ікони», «індекси» та «символи».
«Ікони» характеризуються певною схожістю з об’єктом (наприклад, малюнок). Знаки-індекси фактично суміжні об’єкту (знак диму над лісом як знак вогнища). Знак-символ не має ніякого зв’язку з об’єктом, але закріплений у свідомості суспільства.
За допомогою моделей комунікації дослідники різних часів намагалися проаналізувати особливості процесу комунікації, отримати інструмент для прогнозуванні мовних процесів. Але процес комунікації виявився настільки різнобічним й багатогранним, що жодна з запропонованих моделей не описує всіх його сторін та особливостей. Поява і швидке розповсюдження нових засобів та форм передачі інформації дозволяє очікувати на нові моделі комунікації, як врахують нові властивості та особливості комунікації міжнародного суспільства.
Етапи розвитку комунікації
Виділяють такі етапи у розвитку комунікації (Дж.Гербнер):
1 - доіндустріальний («обличчям до обличчя»);
2 - друкований (створений першою індустріальною революцією і характеризується появою масової аудиторії);
3 - телевізійний (з’явився завдяки другій індустріальній революції).
Комунікація є об’єктом вивчення різних суспільних та гуманітарних наук, для яких залишаються спільними такі підходи:
загальнотеоретичний (теорія комунікації, теорія аргументації, теорія масової комунікації, семіотика, теорія міжнародних комунікацій) - формулює закони людської комунікації, описує формальні процедури звичайного спілкування і спілкування з масовою аудиторією, формалізує знакові аспекти комунікації, формулює закони міжкультурної і міжрегіональної комунікації;
традиційний (герменевтика, гомілетика, риторика, філософія і логіка, теорія аргументації) - формулює теоретичні засади того, як саме відбувається диспут, які аргументи є коректними, якими є різновиди аргументів, які можуть припускатися мовні помилки (мовцями при цьому є звичайні люди за звичайних обставин);
прикладний (психоаналіз, ділова комунікація, теорія перформансу, теорія інформації, теорія комунікативних обмінів) - формалізує методики дослідження свідомої і підсвідомої мотивації поведінки, створює технології ділового спілкування, алгоритмізує процеси формалізації в різних галузях, досліджує різні типи комунікації;
філологічний (лінгвістика, семантика, соціолінгвістика, психолінгвістика, паралінгвістика) - вивчає форми комунікації, значення мовних одиниць, співвідношення соціальних і мовних структур, досліджує еквіваленти мовних процесів у психіці і процеси, які супроводжують мовну комунікацію;
психологічний і соціологічний: досліджує відповідні – психологічні та соціологічні - аспекти комунікації, їхні закономірності.
Кожна з наукових галузей використовує певні методи комунікативного аналізу:
• семіотичний
• контент-аналіз
• прагматичний
• структурний
• пропагандистський
• мотиваційний
• аналіз політичних текстів
Семіотичний аналіз полягає у дослідженні умовного зв’язку мови та змісту.
Наприклад, історичні умови подання публічної інформації на металі, дереві або глині (форма) накладали жорсткі обмеження на її загальний обсяг, що, в свою чергу, вимагало стисло висловлюватися на певну тему, і тому шліфувалися афористичні прийоми, і форма значно впливала на зміст інформації:
форма стислість зміст
метал
дерево
глина афористичність
влучність
Контент-аналіз
Це якісно-кількісний метод, що дозволяє визначити об’єктивні одиниці дослідження і обсяги та частоту їх появи у масиві текстів. Активно застосовується у соціальних дослідженнях, пропаганді, журналістиці, психологічних дослідженнях тощо. Найефективнішим є використання контент-аналізу у випадках, коли:
• вихід на промовця непрямий
• мовний чинник є вирішальним для дослідження
• занадто великими є обсяги матеріалу
Одиницею дослідження у контент-аналізі може бути тема, слово, символ тощо.
Прагматичний аналіз вивчає мовні структури комунікації. Наприклад, було встановлено, що висловлювання, якими ми користуємося, бувають двох типів: констативи та перформативи. Констативи пасивно фіксують дійсність (наприклад: “Падає сніг”), а перформативи, навпаки, активно її формують (наприклад: “Ти міг би допомогти мені”).
Розподіл висловлювань на констативи і перформативи безпосередньо враховується в рекламі, яка зацікавлена у спонуканні людини до купівлі товару.
Структурний аналіз – це формальний аналіз літературних текстів з метою визначення особливостей структури конкретного тексту. Одне з найяскравіших досліджень з використанням цієї методики було виконано В.Проппом («Морфологія казки»). В.Пропп встановив, що:
1 - постійними, сталими елементами казок всіх часів і народів є функції дійових осіб;
2 - казка має обмежену кількість таких функцій;
3 - послідовність функцій завжди та ж сама.
Загалом В.Пропп визначив 31 функцію (відлучка, заборона, порушення заборони, випитування, отримання…)
Пропагандистський аналіз вивчає аудиторію і групові норми поведінки, стиль і методи подачі інформації. Схема пропагандистського аналізу включає такі складові:
1 - ідеологія і мета пропагандистської компанії;
2 - контекст, у якому відбувається пропаганда;
3 - структура пропагандистської організації;
4 - цільова аудиторія;
5 - техніка, що використовується ЗМІ;
6 - спеціальна техніка;
7 - реакція аудиторії на техніку впливу;
8 - контрпропаганда, якщо вона є;
9 - ефективність та оцінки.
Цей метод додав дві моделі комунікації до існуючих: модель викривлення джерела та модель легітимізації джерела (автори моделей Дж.Джоветт і В.О’Доннелл).
Модель викривлення джерела відбиває ситуацію, коли пропагандист (П) створює викривлене джерело (П1), з якого і виходить повідомлення (Пов). Таким чином, отримувач (О) розглядає інформацію як таку, що надійшла з джерела П1, не знаючи про існування оригіналу.
Модель легітимізації джерела: оригінальне повідомлення (Пов1) таємно вміщується у легітимному джерелі (П2). Це повідомлення у вигляді Пов2 відкрито передається спочатку до П у вигляді Пов2, а далі до отримувача О як таке, що вийшло з джерела П2. Таким чином, джерело П2 легітимізується як першоджерело.
Мотиваційний аналіз, який сформувався як самостійний напрям у 50-ті роки XX ст., має дві мети: 1) визначення реальної мотивації поведінки людей та 2) визначення реакції людей на ті чи інші методи впливу. Такі знання дозволяють керувати поведінкою людини. Тому мотиваційний аналіз широко застосовується в рекламі і передбачає використання знань про такі внутрішніі потреби людини, які б призвели до купівлі одного з багатьох аналогічних товарів.
Аналіз політичних текстів має на меті змоделювати інтереси, вподобання і вразливі “місця” політичного лідера. Аналіз політичних текстів – це самостійна якісна методика дослідження. Виходячи з методик контент-аналізу, аналіз політичних текстів включає так зване когнітивне картування та операційне кодування лідера. Операційний код можна розглядати як структуровану картину світу лідера. Когнітивна карта – це модель поведінки лідера в конкретних ситуаціях, яка дозволяє передбачити поведінку в аналогічних випадках за схемою «причина – наслідок». Мета моделювання поведінки політичного лідера полягає в тому, щоб з’ясувати його уявлення про політику і політичний конфлікт, про засоби досягнення політичної мети.
Комунікативний процес – складне явище. Жодна з існуючих моделей не описує всіх його особливостей, тому, не зважаючи на велику кількість моделей комунікації, треба очікувати на нові, поява яких буде пов’язана з новими технологіями передачі інформації.
Вищезгадані моделі – лише частина з існуючих. Коло складових процесу комунікації ширше і включає також деякі інші елементи, що характеризуються нижче.
Елементарні складники комунікативного процесу
Комунікатор ініціює початок комунікації і може виступати у трьох різновидах:
• аніматор (озвучення тексту)
• автор (той, хто обирає, що і якими словами необхідно сказати)
• принципал (виступає від соціальної групи).
Повідомлення визначає реакцію на процес комунікації.
Канал. З фізичного боку основними каналами отримання інформації є вокальний і візуальний, з технічного – всі технічні канали передачі інформації.
Адресат – це аудиторія, для якої призначено повідомлення.
Зворотний зв’язок – реакція на повідомлення з боку адресата. У масовій комунікації зворотний зв’язок моделюється за допомогою телефонів, листів, соціологічних опитувань, електронної пошти, мережі Internet.
Фільтри – способи відбору інформації, які враховують інтереси адресата, допомагають уникнути нецікавих тем. У масовій комунікації фільтри спираються на цензуру (юридичну, психологічну тощо), з боку адресата – це фільтри типу недовіри до певного видання (наприклад, оцінка повідомлення з так званої “жовтої” преси).
Контекст дає певне забарвлення повідомленню і може активно впливати на нього (наприклад, іронічний контекст у пародії). Найчастіше з метою аналізу використовують такі три різновиди контекстів, як нейтральний, негативний та позитивний. Прийоми створення певного контексту лінгвістичними засобами значно відрізняються в різних мовах (використовуються певні сполучення окремих частин речень, їхній порядок тощо) і активно використовуються в літературі, політиці та журналістиці.
Код – система відповідностей між формою та значенням. Припускаючи умовно тотожність мови та коду, можемо вважати конкретну мову кодом.
Знак – елементарна одиниця коду (для мови – це символ алфавіту, літера).
Мотивація визначає приховані або явні причини появи повідомлень і очікування певної реакції на них.
Стереотипи – типові сценарії, моделі соціальної поведінки.
Роль – людська поведінка у запропонованих комунікацією обставинах. Порушення норм рольової поведінки - це порушення норм суспільства, в якому ці ролі розподілені та закріплені.
Головні комунікативні канали
Комунікативні канали передачі інформації розраховані на фізіологічні можливості людини сприймати її. Тому головні комунікативні канали за фізіологічними ознаками – це аудіоканал (слуховий), зоровий, тактильний, нюхальний та смаковий. Домінують зоровий та аудіоканал, що значною мірою впливає на переважний розвиток технічних засобів, які визначають пропускну спроможність саме цих каналів передачі інформації.
Комунікативні дискурси
Дискурс – важливе поняття процесу комунікації. Голландський дослідник Т.ван Дейк розглядає дискурс як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу виробництва текстів та сприйняття текстів. Таким чином, дискурс поєднує соціальні вимоги з мовними, це – соціолінгвістичне явище.
Приклади дискурсів: теле- і радіодискурс, газетний, театральний, кінодискурс, літературний, дискурс у сфері “Паблік Рилейшнз”, рекламний, політичний, тоталітарний, неофіційний, релігійний, фольклорний тощо
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: hugo-borz (03.02.2008)
| Автор: Олег E W
|
| Просмотров: 3917
| Рейтинг: 3.9/7 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
| Поиск |
|
|
| Друзья сайта |
| | |
|
