| Меню сайта |
|
 |
| Категории раздела |
|
|
| Мини-чат |
|
|
|
| Наш опрос |
|
|
| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
| Форма входа |
|
|
|
МІЖНАРОДНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО. ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ
| МІЖНАРОДНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО.
ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ
Інформаційна сфера як сфера правового регулювання. Особливості інформації як об’єкту правового регулювання. Міжнародне інформаційне право як самостійна галузь публічного права. Міжнародні правові акти з питань регулювання міжнародних інформаційних обмінів. Світова практика створення правової бази захисту інформаційних технологій. Структура інформаційного законодавства. Законодавство у сфері інтелектуальної власності. Державне управління інтелектуальною діяльністю в Україні. Міжнародна інформаційна безпека. Інформаційна зброя. Інформаційні війни.
Інформація як об’єкт правового регулювання.
Інформаційна сфера (середовище) – сфера діяльності, що пов’язана із створенням, розповсюдженням, перетворенням та споживанням інформації [14]. Як сфера правового регулювання, вона представляє собою сукупність:
суб’єктів права, які здійснюють таку діяльність,
об’єктів права, по відношенню до яких або у зв’язку з якими ця діяльність здійснюється,
соціальних відносин, що регулюються правом або підлягають правовому регулюванню.
З правової точки зору двоєдність інформації (відомостей та матеріальних носіїв) дає можливість захищати інформацію з використанням одночасно двох інститутів - інституту інтелектуальної власності та інституту речової власності.
Інтелектуальна власність на документовану інформацію як на твір і речова власність на неї розділяються процесом тиражування. Тому оригінал твору – це об’єкт, з приводу якого виникає право інтелектуальної власності його автора, а примірник тиражу твору, який придбано на законних підставах, - речова власність його володаря.
З появою нових інформаційних технологій набула актуальності проблема встановлення доказової сили машинного документу, проблема електронного підпису.
Склад та зміст інформаційної сфери.
Інформаційна сфера підрозділяється на три основні предметні області (1-3 на мал.) і дві, що забезпечують їхню діяльність (4 та 5):
Розвиток нових технологій створив нові можливості, нові матеріальні носії інформації і нові відносини з приводу:
• права інтелектуальної власності на результати творчості в умовах телекомунікацій
• права авторства і власності на документовану інформацію на машинних носіях
• права авторства і власності на інформаційні технології і засоби їхнього забезпечення
• права на створення і застосування автоматизованих інформаційних систем і банків даних для обробки інформації
• захисту інформації в автоматизованих інформаційних системах, банках даних, мережах тощо
Застосування нових технологій мало і негативні наслідки – появу комп’ютерної злочинності (комп’ютерні віруси, логічні бомби, несанкціоновані проникнення у системи з метою крадіжки грошей та промислового шпигунства), неконтрольоване розповсюдження порнографії тощо.
Категорії права у інформаційній сфері:
• право
• обмеження права
• обов’язок
• відповідальність
Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає:
1 - законодавство про авторське право та суміжні права
2 - патентне законодавство
3 - законодавство про “ноу-хау”
Державне управління інтелектуальною діяльністю в Україні
Основні засади науково-технічної політики держави визначає Верховна Рада України. Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику у різних галузях і утворює державні органи управління.
Так, питання, пов’язані з правовою охороною об’єктів авторського права і суміжних прав, покладено на Державне агентство з авторського права і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП України). Тобто до повноважень ДААСП України належить регулювання прав у гуманітарній сфері.
Управління науково-технічною діяльністю покладено на Міністерство України у справах науки і технологій. Цьому Міністерству підпорядковані:
• Державне патентне відомство України (Держпатент України), що було створено постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 1992р., №411. Держпатент здійснює функції центрального органу влади в сфері правової охорони об’єктів промислової власності;
• Науково-дослідний центр патентної експертизи (НДЦПЕ) та Патентний фонд Державної науково-технічної бібліотеки.
Структура інформаційного законодавства
Міжнародні договори та угоди з питань охорони промислової власності
1. Конвенція, що засновує Всесвітню Організацію Інтелектуальної Власності (Стокгольм, 14 липня 1967р.).
2. Паризька конвенція з охорони промислової власності (Париж, 20 березня 1883р.).
3. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадрид, 14 квітня 1891р.).
4. Договір про патентну кооперацію (РСТ) (Вашингтон, 19 червня 1970р.).
5. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Будапешт, 28 квітня 1977р.).
6. Договір про закони щодо товарних знаків (Женева, 27 жовтня 1994р.).
Різні аспекти міжнародного обігу інформації та інформаційних мереж і систем комунікацій регулюються міжнародними документами, які мають різну юридичну силу (назви документів наводяться мовою, якою вони історично закріпилися у чинному законодавстві України):
• Декларация руководящих принципов по использованию вещания через спутники для свободного распространения информации, развития образования и расширения культурных обменов (1972 р.).
• Міжнародна конвенція електрозв'язку (1982р.).
• Международная конвенция об использовании радиовещания в интересах мира (1985р.).
• Статут всесвітнього поштового союзу (1978р.)
• Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру (1981р.)
• Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Конвенцію ратифіковано Законом № 832-XIV ( 832-14) від 06.07.99)
Внутрішнє законодавство України з питань охорони промислової власності складається з трьох частин – загальної, спеціальної і нормативних актів. Загальне законодавство включає Кодекси та Закони України, а також Декрети Кабінету Міністрів, які в своїх окремих частинах (витягах) використовуються для регулювання питань охорони промислової власності. Спеціальне законодавство включає Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, Закони України, у яких розглядаються виключно питання охорони промислової власності, а також “Тимчасові положення” з окремих питань. Нормативні акти, що регулюють питання, пов’язані з охороною промислової власності, - це Постанови Кабінету Міністрів (зокрема, про порядок видачі патентів, виплати винагороди авторам винаходів і промислових зразків тощо), а також правові акти, видані згідно з компетенцією Держпатенту України (інструкції, правила складання та подання заявки на видачу патентів, проведення експертизи заявки на винахід тощо).
Загальне законодавство України, що регулює правовідносини в галузі охорони промислової власності:
• Цивільний кодекс України (1963р., витяг)
• Цивільний процесуальний кодекс України (1963р., витяг)
• Кримінальний кодекс України (1960р., витяг)
• Кодекс про адміністративні правопорушення (1984р., витяг)
• Кодекс законів про працю (витяг)
• Митний кодекс України (витяг)
• Закон України “Про власність” (1991, витяг)
• Закон України “Про підприємства в Україні” (1991, витяг)
• Закон України “Про іноземні інвестиції (1992, витяг)
• Закон України “Про авторське право і суміжні права” (1993, витяг)
• Закон України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій (1992, витяг)
• Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” (1993, витяг)
• Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (1991, витяг)
• Закон Української РСР “Про мови в Українській РСР” (1989, витяг)
• Закон України “Про охорону атмосферного повітря” (1992, витяг)
• Закон України “Про телебачення і радіомовлення” (1993, витяг)
• Закон України “Про насіння” (1993, витяг)
• Закон України “Про господарські товариства” (1991, витяг)
Спеціальне законодавство України з питань охорони промислової власності:
• Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (1993)
• Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” (1993)
• Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (1993)
• Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” (1993)
• Укази Президента та Постанови Верховної Ради з питань охорони промислової власності.
МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА
Прогрес у інформаційно-технологічній сфері поряд з об'єктивними благами, що він вже дав людству, і ще великими, які очікуються в майбутньому, створив принципово нові потенційні погрози використання досягнень у цій галузі [24]. Проблема інформаційної безпеки грунтується на фактичній залежності усіх сфер життєдіяльності суспільства і держави (економіки, політики, науки, культури), забезпечення національної і міжнародної безпеки від нормального обміну інформацією, надійного функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем, технологій і засобів.
Збільшення за рахунок новітніх інформаційних технологій і засобів впливу на індивідуальну і суспільну свідомість і без того величезного світового військового потенціалу веде:
• до зміни глобального і регіональних балансів сил
• до внесення додаткової напруженості між традиційними центрами сили і новими, що народжуються
• до появи нових сфер конфронтації.
Для розвинених країн створюється спокуса скористатися перевагою в інформаційних технологіях і засобах маніпулювання суспільною свідомістю для інформаційної, політичної, економічної, культурної і військової експансії, застосовуючи не обмежений поки що ніякими положеннями міжнародного права вид інформаційної зброї.
Країни, які не здатні сьогодні створити власні засоби інформаційного впливу, починають виявляти зацікавленість у закупівлі таких засобів. До цього процесу вже підключилися політичні угруповання, "новий" збройовий бізнес, а поряд з ними - терористичні і кримінальні організації і групи.
Таким чином, прогрес в інформаційних технологіях, так само, як раніше в ядерних, може мати як наслідок новий виток гонки озброєнь.
Застосування інформаційної зброї як засобу ведення широкомасштабних війн може викликати наслідки, які можуть зрівнятися за силою свого впливу на критично важливі структури з "традиційною" зброєю масового знищення (ЗМЗ). Невипадково в бюджетах окремих головних країн витрати на інформаційну безпеку передбачаються в одному пакеті з асигнуваннями на захист від застосування ЗМЗ.
На 54-й сесії Генеральної Асамблеї ООН серед документів, що мають глибокі політичні наслідки, було прийнято резолюцію 54/49 "Досягнення в сфері інформатизації і телекомунікацій у контексті міжнародної безпеки". Світове співтовариство визнало міжнародну інформаційну безпеку як глобальну проблему і необхідну умову існування людського співтовариства.
Війна з застосуванням інформаційної зброї на відміну від "класичних" видів ЗМЗ може носити і внутрішній характер. Ця зброя підходить для застосування в цивільних цілях, у боротьбі за владу, у сепаратистських і міжнаціональних конфліктах. Не менш реальною є загроза впливу на інформаційні структури в терористичних і кримінальних цілях, результати чого також можуть мати катастрофічний характер.
Саме усвідомленням цього було зумовлене прийняття 54-ою сесією Генеральної Асамблеї ООН 1 грудня 1999 року резолюції 54/49.
Історія питання.
1. Травень 1996 року, Міжнародна конференція з питань глобального інформаційного співтовариства в Мідранді (ПАР). Спонтанно підняте питання про "новий виклик, що назріває," породжує бурхливу реакцію. Проблема виявилася не тільки цікавою, але й практично дозріла для обговорення. Стало ясно, що її треба виносити на переговорний рівень.
2. У ході підготовки зустрічі президентів Росії і США (вересень, 1998р.) російською стороною був запропонований проект спільної заяви президентів з проблеми інформаційної безпеки. Пізніше у спільній підсумковій заяві самміту було відзначено, що сторони:
• погодилися активізувати спільні зусилля щодо протидії транснаціональним погрозам економіці і безпеці обох країн, включаючи ті з них, що виявляють собою злочини з використанням комп'ютерної техніки й інші високі технології;
• визнали важливість сприяння позитивним сторонам інформаційно-технологічної революції, що відбувається зараз, і протидії її негативним наслідкам, що є серйозним завданням у справі забезпечення стратегічних інтересів безпеки обох країн у майбутньому.
3. 23 вересня 1998 року Міністр закордонних справ Російської Федерації І.С.Іванов направив Генеральному секретарю ООН спеціальне послання, яке містило пропозицію щодо внесення до тематики роботи Організації проблеми міжнародної інформаційної безпеки. Суть російської пропозиції полягала в протидії загрозі використання сучасних досягнень в галузі інформатизації з цілями, не сумісними з задачами підтримки міжнародної безпеки. Резолюція на основі російського проекту була прийнята.
На рівні ООН вперше міжнародним співтовариством одностайно була визнана наявність військової складової світового процесу інформатизації.
Далі світ одержав можливість відповідально зважити свої уявлення про роль інформації у світі, про світ і війну в інформаційній сфері. На конкретних прикладах транскордонних інформаційних операцій, у тому числі і безпосередньо військових, бойових, в свідомості багатьох політичних діячів "неіснуюча війна" набула реальних рис. Розуміючи всю серйозність потенційної загрози зовнішнього або кримінального впливу на свої інформаційні ресурси, деякі країни на національному рівні почали реалізацію довгострокових державних програм, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки критично важливих інфраструктур. Однак при цьому вони зіткнулися з феноменом глобальної взаємозалежності національних інформаційних просторів і змушені були визнати, що успіх їхніх національних зусиль щодо охорони свого інформаційного ресурсу врешті решт буде залежати від рівня захищеності і "неагресивності" інформаційних просторів і не тільки сусідніх держав, а всіх тих, з якими їхні інформаційні ресурси об'єктивно зв'язані.
З початку 90-х років питання інформаційної зброї й інформаційних війн стали досить широко обговорюватися фахівцями. З'явилася велика кількість публікацій, на багатьох конференціях, семінарах, симпозіумах піднімалися питання немирного використання програмно-технічних розробок і шляхів захисту інформаційного ресурсу від їхнього впливу. Однак усі ці обговорення і публікації були далекі від міжнародного переговорного кола проблем і не викликали великого інтересу в неспеціалістів. У цьому відношенні прийняття резолюції 53/70 стало попереджувальним знаком.
Виявилося, що на цей час вже були розроблені не тільки механізми в галузі створення засобів впливу на інформаційний ресурс, але й численні факти беззаперечно свідчили про їхнє військове застосування, тобто йдеться вже про інформаційну зброю.
З'ясувалося, що є досить інформації про розгортання розвинутими країнами цілеспрямованих досліджень і розробок відповідних технічних засобів, технологій і методик їхнього застосування, які дозволили б здійснювати безпосередній контроль над інформаційними ресурсами потенційного супротивника, а в необхідних випадках і прямо впливати на них.
Ведеться розробка (а в деяких країнах вже завершена) засобів інформаційного протиборства з ймовірними супротивниками як в умовах військових конфліктів різного ступеня інтенсивності, так і в мирний час, причому на стратегічному і тактичному рівнях. Велика увага приділяється питанням захисту власного інформаційного простору від дії інформаційної зброї з боку інших держав, несанкціонованого впливу на інфосферу. В деяких країнах інформаційна війна передбачається військовими доктринами і ведеться підготовка особового складу збройних сил і спеціальних підрозділів, призначених для здійснення інформаційних операцій.
Очевидна і практична реальність ведення цивільних інформаційних війн: у боротьбі за владу, в національних і етнічних конфліктах. На цьому “полі бою” інформаційна зброя вже довела унікальну придатність до умов "мирного часу" і безвмежність. Жодний з останніх серйозних "внутрішніх" конфліктів не обходився без перенесення боротьби в інформаційну сферу і застосування засобів, що цілком можуть характеризуватися як інформаційна зброя.
Час традиційних форм "ідеологічних диверсій" і "підривних акцій" пройшов, на новому технологічному рівні ефективність їхнього проведення значно підвищилася. Неможливо порівняти виступ на мітингу або статтю в газеті з інформацією, що миттєво поширюється по усьому світі або миттєво зникає відразу для усього світу через Internet. Практика довела, що у всіх такого роду "цивільних інформаційних війнах" завжди зовні непомітно присутня третя сила, чиї "життєві інтереси" розповсюджуються на цю територію.
За останній час виділилися такого роду конфлікти в Індонезії (Східний Тімор), Чечні і Югославії.
Югославія. Маловідомим є факт спроби нав'язати Міжнародному союзу електрозв'язку рішення про виділення краю самостійних каналів телефонного зв'язку і присвоєння міжнародного коду. Такий крок цілком можна інтерпретувати як спробу ізолювати край через ізоляцію його інформаційних каналів.
Східний Тімор. Відразу після референдуму про незалежність цієї провінції Індонезії громадська організація "East Tymor campaign" провела з територій Іспанії, Португалії і Франції атаку на державні інтернетівські сайти Індонезії. Результатом атаки були пошкодження WEB-сторінок, що належать урядовим організаціям Індонезії, за допомогою нових комп'ютерних вірусів, спеціально призначених для поразки індонезійських інформаційних об'єктів. Ці інформаційні операції, проведені з території Європи, стали прямим застосуванням інформаційної зброї для вирішення конкретних внутрішньополітичних задач.
Чечня. Інтернетівські сайти стали ще одним “полем бою” за "незалежну Ічкерію" проти "російських поневолювачів". Всьому світу стали доступні матеріали про "реальну" ситуації на Північному Кавказі.
Ці факти кардинально вплинули на оцінку проблеми загалом. Зміна позиції більшості країн цілком проявилася на семінарі з питань інформаційної безпеки, який було організовано Інститутом ООН з проблем роззброєння і Департаментом з питань роззброєння Секретаріату ООН (серпень, 1999р., Женева). У семінарі взяли участь представники більш ніж 50 країн.
Таким чином, була підтверджена актуальність проблеми і своєчасність постановки її на міжнародному рівні. У цьому контексті, однак, поряд із зваженим підходом чітко позначилися два інших, по суті, крайніх підходи.
Перший - ігнорування проблеми як комплексної і виділення з неї тільки кримінальної і терористичної складових. При цьому можливість створення інформаційної зброї і погроза виникнення інформаційних війн прихильниками такого підходу або взагалі не визнавалася, або визнавалася як гіпотетична і відсувалася на задній план, і проблеми роззброєння відпадали самі по собі, обговорення цієї теми переходило з рівня ООН на регіональні і тематичні форуми.
Представники другого напрямку висловлювали готовність негайно розпочати розробку конкретного міжнародного механізму, який би ставив засоби впливу на інформаційний ресурс поза законом. Пропонувалося винести на розсуд міжнародного співтовариства питання про створення спеціального міжнародного суду з інформаційних злочинів і спільну розробку технології глобального захисту від інформаційного нападу.
Цей семінар став підготовчим етапом розгляду питання в Першому комітеті Генеральної Асамблеї ООН.
До розуміння міжнародного характеру інформаційної безпеки світового суспільства держави-члени ООН прийшли не відразу.
В проблематиці інформаційної зброї поки не існує єдиної усталеної термінології, водночас експерти різних країн не дуже розходяться в дефініціях. З невеликими відхиленнями основні поняття можуть бути визначені в такий спосіб.
Інформаційна війна - інформаційне протиборство з метою нанесення збитку критично важливим структурам супротивника, підриву його політичної і соціальної систем, а також дестабілізації товариства і держави супротивника.
Інформаційне протиборство - форма міждержавного суперництва, реалізована за допомогою інформаційного впливу на системи керування інших держав і їхніх збройних сил, а також на політичне і військове керівництво і товариство загалом, інформаційну інфраструктуру і засоби масової інформації цих держав для досягнення вигідних для себе цілей при одночасному захисті від аналогічних дій у своєму інформаційному просторі.
Інформаційний вплив - акт застосування інформаційної зброї.
Інформаційна зброя - комплекс технічних і інших засобів, методів і технологій, призначених для:
• встановлення контролю над інформаційними ресурсами потенційного супротивника;
• втручання в роботу систем керування, інформаційних мереж, систем зв'язку супротивника тощо з метою порушення їхньої працездатності, до повного виведення з ладу, вилучення даних, перекручування їхнього змісту або спрямованого введення спеціальної інформації;
• поширення вигідної інформації і дезінформації в системі формування громадської думки і прийняття рішень;
• сукупність спеціальних способів і засобів впливу на свідомість і психіку політичного і військового керівництва супротивника, особового складу збройних сил, спецслужб і населення держави, що протистоїть, для досягнення переваги над супротивником або ослаблення проведених ним інформаційних впливів.
Інформаційна безпека визначає:
• стан захищеності інформаційного простору, що забезпечує його формування і розвиток в інтересах громадян, організацій і держави;
• стан інфраструктури системи (об'єкта, держави), при якому інформація використовується виключно за призначенням і не впливає негативно на систему (об'єкт, державу) при її використанні;
• стан інформації, при якому виключається або істотно гальмується порушення таких її властивостей, як таємність, цілісність і доступність.
Інформаційний простір (інфосфера) - сфера людської діяльності, яка зв'язана із створенням, перетворенням і споживанням інформації, і включає:
- індивідуальну і суспільну свідомість
- інформаційні ресурси, а саме:
• інформаційну інфраструктуру (комплекс організаційних структур, технічних засобів, програмного й іншого забезпечення для формування, збереження, опрацювання і передачі інформації),
• власне інформацію і її потоки.
Інформаційна злочинність - проведення інформаційних впливів на інформаційний простір або будь-який його елемент у протиправних цілях. Як її окремий випадок може розглядатися інформаційний тероризм, тобто діяльність, проведена в політичних цілях.
Найважче забезпечити, з точки зору більшості експертів, невразливість до інформаційного впливу таких сфер громадського життя:
- політичної (всі елементи політичної структури суспільства і держави, структури підготовки і прийняття політичних рішень; органи проведення виборів і референдумів тощо; структури регіонального і місцевого керування, інформаційні і телекомунікаційні системи спеціального призначення для органів державної влади і керівництва);
- суспільної свідомості (структури формування суспільної думки, зокрема ЗМІ, політичні партії ігромадські, у тому числі національно-культурні і релігійні, об'єднання й організації);
- економічної (структури управління в економічній сфері, включаючи системи збору, накопичення і опрацювання інформації в інтересах управління виробничими структурами; системи загальноекономічного аналізу і прогнозування господарського розвитку; системи управління і координації в промисловості і на транспорті, системи управління енергосистемами, централізованого постачання; системи прийняття рішення і координації дій у надзвичайних ситуаціях; інформаційні і телекомунікаційні системи);
- фінансової (інформаційні мережі і бази даних банків і банківських об'єднань; системи фінансового обміну і фінансових розрахунків, особливо зовнішніх і міждержавних);
- оборонної (інформаційні ресурси збройних сил, наукових організацій і підприємств оборонних галузей промисловості; системи оповіщення й управління військами; системи контролю і постійного спостереження; канали надходження інформації стратегічного, оперативного і розвідувального характеру);
- науково-технічної (структури проведення фундаментальних і прикладних науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт; системи збору і накопичення інформації про проведені дослідження, відкриття, винаходи, технології та інші об'єкти інтелектуальної власності);
- правоохоронної (всі структури слідства, дізнання, прокуратури і судочинства, інформаційні ресурси правоохоронних органів; системи збору і накопичення кримінальної статистики, включаючи бази даних Інтерполу).
Відповідним чином кваліфікуються і загрози безпеці в інформаційній сфері:
Загроза інформаційній інфраструктурі виявляється в порушенні адресності і своєчасності інформаційного обміну, у тому числі в технології опрацювання інформації, а також у протиправному зборі і використанні інформації.
Загроза безпеці інформації спрямована проти таких її найважливіших властивостей, як цілісність, таємність і доступність.
Загроза духовному життю суспільства реалізується через невідповідність інформаційної політики органів державного інформування і засобів масової інформації життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави. Свідоме маніпулювання інформацією, що доводиться до населення, включаючи дезінформацію, приховання або перекручування інформації, призводить до перекручування інформаційно-психологічного середовища суспільства, руйнації культурних традиції, ерозії моральних, етичних і естетичних цінностей.
Загроза правам і свободам громадян, що реалізується в інформаційній сфері, може проявлятися у вигляді прийняття нормативних правових актів, які обмежують права і свободи громадян в сфері духовного життя й інформаційної діяльності. Тут варто згадати загрозу системам збору і збереження даних про особистість: медична інформація, метричні дані, відомості про заняття і прибутки громадян тощо. Крім того, в правовому суспільстві повинна забезпечуватися конфіденційність інформації про приватне життя і інформаційний обмін між приватними особами.
Таким чином, метою застосування інформаційної зброї завжди є вирішення стратегічних задач, і спрямоване воно проти критично важливих структур держави або суспільної свідомості. Це означає, що до засобів зброї масового знищення прибув новий "легіонер" - інформаційна зброя.
Точного визначення інформаційної зброї немає і бути не може, оскільки інформаційна зброя на відміну від усіх попередніх видів озброєнь визначається не стільки власними властивостями, скільки характеристиками об'єкта, проти якого вона застосовується.
Аналізуючи різні джерела, можна говорити про три основні види інформаційної зброї, зв'язані з основними потенційними об'єктами впливу:
• інформаційно-комунікаційні системи (системи і мережі зв'язку, інформаційні і інформаційно-обчислювальні системи і мережі, розподілені і локальні бази даних тощо);
• суспільна свідомість і системи її формування (соціальна психіка, суспільні морально-етичні цінності, національна і суспільна самосвідомість, релігія і церква, засоби масової інформації, системи підготовки і навчання дітей і юнацтва тощо);
• особистість і індивідуальна свідомість.
Інформаційна зброя - це не просто вершина "руйнівної думки", а поняття, що об'єднує всі засоби впливу на інформацію як основу підтримки активності усередині соціуму. Об'єктивно справа йде до того, що буде відбуватися поєднання ядерних вибухових пристроїв і високоточних боєприпасів з психотропними і наркотичними засобами і все це разом - із зовні невинними спеціальними комп'ютерними програмами й іншими видами инфозброї. Віртуальні віруси стають з часом більш небезпечними, ніж реальні, і важко сказати, що страшніше для людства - поширення живих вірусів лихоманки Ебола, сибірської виразки, бубонної чуми або комп'ютерних вірусів "Melissa", "Чорнобиль", DIR тощо.
Багато аналітичних центрів у світі розглядають можливі сценарії інформаційних війн, будуючи свої стратегії на забезпеченні глобального інформаційного домінування:
• Перший сценарій. Держава - потенційний ініціатор інформаційної війни - має у своєму розпорядженні значну перевагу в наступальній інформаційній зброї і здатна перебороти відповідні оборонні системи будь-якої іншої країни. У цьому випадку держава може виділити частину своїх засобів ведення інформаційної війни союзникам, узявши на себе завдання координації спільних дій, а також ідентифікацію інформаційних загроз. При цьому повинна існувати гарантія того, що саму цю державу не буде викрито як "інформаційного агресора".
• Другий сценарій. Припускається наявність деякої обмеженої кількості держав, що володіють інформаційною зброєю, достатньою для проведення самостійних інфооперацій. При цьому одна держава зберігає свою перевагу в зазначеній галузі. Ця обставина повинна відіграти роль чинника лякання, який утримає інші країни від використання інформаційної зброї проти домінуючої держави і забезпечить його "винятковість" і надалі.
• Третій сценарій наголошує на формуванні в країні-інфолідері "невразливої" системи оборони проти будь-якого виду інформаційної зброї. Це повинно змусити більшість країн світу відмовитися від створення її наступальних видів. У той же час, вони не зможуть протистояти інформаційним атакам на себе, тому що не мають адекватних захисних технологій. У такій ситуації инфолідер може нав'язати їм свою систему примусового контролю над інформаційною зброєю, подібно до того, як це було зроблено США стосовно програм створення ЗМЗ в Іраку. З рештою можливість розв'язання інформаційної війни проти інфолідера буде зведена до мінімуму, а засоби її ведення будуть вилучені у потенційних ворогів і знищені. Для надання легітимності таким крокам в умовах абсолютної переваги однієї країни міжнародному співтовариству може бути нав'язане країною-інфолідером прийняття відповідних міжнародних документів.
Аргументи, до яких апелюють опоненти активного аналізу проблеми інформаційної безпеки в межах ООН:
1. Проблема не містить воєнної складової.
2. Реальними і небезпечними є тільки кримінальний і терористичний напрямки.
3. Інформаційна зброя - це тільки засіб впливу на інформаційно-обчислювальні системи і мережі, інші засоби варто відносити до інших видів зброї або взагалі вважати методами ведення психологічної війни.
4. Немає можливості відслідковувати і зафіксовувати акторів інформаційного впливу.
5. Відсутня термінологічна єдність у підходах до розуміння різних аспектів інформаційної безпеки.
6. Національні законодавства не гармонізовані.
7. Проблема недостатньо опрацьована, варто дочекатися одержання кінцевих результатів наукових досліджень.
Таким чином, єдиним адекватним вирішенням проблеми залишається створення міжнародного механізму обмеження гонки інформаційної зброї і запобігання інформаційних війн. Основою такого механізму може стати тільки міжнародне право, саме до вироблення якого і закликають резолюції Генеральної Асамблеї ООН 53/70 і 54/49.
Єдиною організацією, здатною провести таку роботу, залишається ООН (або її орган, наприклад, Конференція з роззброєння або спеціально скликаний за її дорученням представницький форум), яка має необхідні структури і досвід підготовки міжнародних правових актів подібного масштабу.
Підготовчими етапами могли б бути такі:
• розробка системи понять, які використовуються під час аналізу й обговорення проблеми, визначення технологічних джерел і характеру загроз;
• розробка основних принципів побудови глобальної системи забезпечення міжнародної інформаційної безпеки;
• прийняття в межах ООН багатобічної декларації або концепції міжнародної інформаційної безпеки;
• розробка угод з приватних питань, включаючи протидію міжнародному інформаційному тероризму і злочинності, узгоджуючи їх з принципами функціонування існуючих міжнародних організацій у сфері інформатизації, телекомунікацій, засобів масової інформації і прав людини;
• розробка основних принципів, які підлягають обліку в національних законодавствах, з метою гармонізації останніх;
• прийняття країнами доповнень і змін до національних законодавств відповідно до вироблених основних принципів;
• розробка основних принципів організації механізму контролю за безпекою в міжнародному інформаційному просторі і його взаємодією з міжнародними системами, що функціонують у сфері інформатизації, телекомунікацій, засобів масової інформації і прав людини, а також експортного контролю.
Завершальним етапом повинно стати укладення всіма членами міжнародного співтовариства багатобічного договору (або конвенції), який остаточно закріпить принципи забезпечення міжнародної інформаційної безпеки і контролю за безпекою і введе в дію механізм контролю за міжнародним інформаційним простором. Корисні результати можуть бути отримані тільки на основі широкого міжнародного співробітництва та врахування досвіду, що отриманий міжнародною дипломатією в межах ООН.
У проекті документа “Про концепцію інформаційної безпеки України” систематизовані такі питанні [33]:
• термінологія галузі – наводяться визначення понять “інформаційний простір України”, “інформаційний ресурс”, “інформаційна інфраструктура”, “інформаційна безпека”, “загрози інформаційній безпеці”, “захист інформації”;
• визначення факторів, що безпосередньо впливають на безпеку країни – політичні, соціально-економічні, організаційно-технічні;
• визначення джерел загроз інформаційній безпеці і засобів здійснення впливу загроз (інформаційні, програмно-математичні, фізичні, радіоелектронні, організаційно-правові);
• визначення методів запобігання загрозам та їхньої ліквідації (правові, програмно-технічні та організаційно-економічні);
• мовна особливість інформаційної безпеки України – функціональна неповнота та недостатня унормованість сучасної української мови, винятково слабка лексикографічна підтримка мовних процесів, тобто значна обмеженість кола сучасних українських термінів, а також чинних нормативно-технічних документів особливо в галузі інформаційних технологій.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: hugo-borz (03.02.2008)
| Автор: Олег E W
|
| Просмотров: 5481
| Рейтинг: 3.5/8 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
| Поиск |
|
|
| Друзья сайта |
| | |
|
