| Меню сайта |
|
 |
| Категории раздела |
|
|
| Мини-чат |
|
|
|
| Наш опрос |
|
|
| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
| Форма входа |
|
|
|
Сутність банкрутства та принципи антикризового фінансового управління підприємством
| Вступ.
Пошук шляхів оздоровлення неплатоспроможних підприємств займає одне з ведучих місць у сучасній господарській практиці. В Україні кількість неплатоспроможних підприємств неухильно росте і до початку 1999р. досягла більш 50% усіх підприємств. Як показала практика, програма антикризових заходів, у випадку її успішного практичного застосування здатна реально допомогти підприємствам, які знаходяться на межі банкрутства.
Основною метою антикризового управління є забезпечення міцного положення на ринку і стабільно стійких фінансів підприємства при будь-яких економічних, політичних і соціальних метаморфозах у країні. Отже, воно повинне бути здатним вирішувати різнопланові і різнобічні завдання. У його рамках застосовуються, як правило, такі управлінські інструменти, що у специфічних українських умовах виявилися найбільш ефективними в рішенні всіх поточних завдань підприємства, а не тільки в усуненні тимчасових фінансових труднощів.
Сутність антикризового управління – прискорена і діюча реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на основі заздалегідь ретельно розробленої гами альтернативних варіантів управлінських рішень, що передбачають різні дії в залежності від ситуації. В основі антикризового управління лежить процес постійних і послідовних нововведень у всіх ланках і галузях дій підприємства.
Антикризове управління націлюється на те, що навіть у найскладнішій господарській ситуації, в якій опинилося підприємство, можна було ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, що дозволили б вибратися з труднощів з найменшими для підприємства втратами.
Особлива роль в антикризовому управлінні належить фінансовому менеджменту, що представляє сполучення стратегічних і тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва, які дозволяють керувати грошовими потоками і знаходити оптимальні грошові рішення. Фінансовий менеджмент спрямований на керування рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, що виникають між суб'єктами, які хазяюють, у процесі руху грошей. Він містить у собі стратегію і тактику управління.
Під стратегією в даному випадку мається на увазі загальний напрямок і способи використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому відповідає визначений набір правил і обмежень для прийняття рішень. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на варіантах оптимального рішення, не суперечного прийнятої стратегії з усуненням всіх інших варіантів.
Тактика – це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між суб'єктами, які хазяюють, і їхніми підрозділами в хазяйському процесі. Суб'єкт управління – група фінансових менеджерів, що за допомогою різних форм управлінського впливу забезпечує цілеспрямоване функціонування об'єкта.
1.Сутність банкрутства та принципи антикризового фінансового управління підприємством
1.1 Економічна сутність, види і процедури банкрутства
Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують па засадах самофінансування (з мстою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.
Ознаки банкрутства:
1.Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з мстою отримання прибутку);
2.Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);
3.Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);
4.Неплатоспроможність боржника мас бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта.
Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов’язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.
Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.
Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство с подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.
Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили:
• Господарським кодексом України - глава 23 «Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва - ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за порушення законодавства про банкрутство - ст. 215);
• Цивільним кодексом України, зокрема статтями 18 (передбачає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності), ст., 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом);
• Законом України від 14.05.1992р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;
• низка законів містить положення про можливість визнання банкрутом господарських організацій певних видів (переважно за характером діяльності чи організаційно-правовою формою), зокрема: від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 19), від 07.12.2000р. «Про банки і банківську діяльність» - ст. 88 від 14.02.1992р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996р. «Про страхування» (ст. 43) та ін.;
• від 20.09.2001р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України);
• під 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з мстою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств);
• від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з мстою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);
• підзаконними нормативно-правовими актами серед яких:
- постанови Кабінету Міністрів України: від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»;, від 12.09.2001 р. № 1181 «Про затвердження Положення про комісію з питань неплатоспроможності»;
- відомчі нормативні акти: Типове положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затверджене Наказом Мінекономіки від 05.12.2000р.
З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, унаслідок яких воно неможе задовільнити у встановлений термін пред’явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.
До основних причин відносяться:
1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності.
2. Істотна незбалансованість у рамках щодо тривалого періоду обсягів його грошових потоків.
3. Тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів.
До складу функцій фінансового менеджменту в процесі здійснення ліквідаційних процедур відносяться:
1. Оцінка майна підприємства-банкрута по балансовій вартості.
2. Визначення обсягу і складу ліквідаційної (конкурсної) маси.
3. Оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної (конкурсної) маси, по ринковій вартості.
4. Визначення обсягу реальних фінансових зобов\'язань підприємства-банкрута.
5. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна.
6. Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства-банкрута.
7. Розробка ліквідаційного балансу підприємства-банкрута.
Політика антикризового фінансового управління являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи методів попередньої діагностики погрози банкрутства і включенні механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.
Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства передбачає
1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку.
2. Визначення масштабів кризового стану підприємства.
3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства.
4. формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам.
5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану.
6. Вибір ефективних форм санації підприємства.
7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо висновку підприємства з фінансової кризи.
Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують погрозу його банкрутства в майбутньому періоді.
У залежності від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства підприємства підрозділяється на дві основні системи:
1) систему експрес-діагностики банкрутства;
2) систему фундаментальної діагностики банкрутства.
Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваної на базі даних його фінансового обліку по стандартних алгоритмах аналізу.
Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризового його стану.
Експрес-діагностика банкрутства здійснюється по наступних основних етапах:
1. Визначення об’єктів спостереження „кризисного поля", що реалізує погрозу банкрутства підприємства. Досвід показує, що в сучасних економічних умовах практично всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть генерувати погрозу його банкрутства.
2. Формування системи індикаторів оцінки погрози банкрутства підприємства.
3. Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваний стандартними методами.
4. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства. Така оцінка проводиться на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабів кризового фінансового стану підприємства три принципових характеристики:
• легка фінансова криза;
• глибока фінансова криза;
• фінансова катастрофа.
При необхідності кожна з цих характеристик може одержати більш заглиблену диференціацію.
Система експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє вжити оперативних заходів по їхній нейтралізації. Її попереджувальний ефект найбільше відчуємо на стадії легкої фінансової кризи підприємства. При інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов\'язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики.
Фундаментальна діагностика банкрутства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваної на основі методів факторного аналізу і прогнозування.
Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства є:
• поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства;
• підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;
• прогнозування розвитку окремих факторів, що генерують погрозу банкрутства підприємства, і їхніх негативних наслідків;
• оцінка і прогнозування здатності підприємства до нейтралізації погрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.
Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється по наступних основних етапах:
1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства, факторний аналіз і прогнозування складають основу фундаментальної діагностики банкрутства, тому систематизації окремих факторів, намічуваних до дослідження, повинне бути приділена першорядна увага.
2. Проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства.
Основу такого аналізу складає виявлення ступеня негативного впливу окремих факторів на різні аспекти фінансового розвитку підприємства. У процесі здійснення такого фундаментального аналізу використовуються наступні основні методи:
• повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів.
• кореляційний аналіз.
• СВОТ — аналіз [SWOT-analysis]. Назва цього методу представляє абревіатуру початкових букв термінів, що характеризують об’єкти цього аналізу: S— Strength (сильні сторони підприємства); W— Weakness (слабкі сторони підприємства); ПРО — Opportunity (можливості розвитку підприємства); Т— Treat (погрози розвиткові підприємства). Основним зміст СВОТ-аналіза є дослідження характеру сильних і слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутрішніх (ендогенних) факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх (екзогенних) факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.
• аналітична „модель Альтмана".
3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів.
4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації погрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.
5. Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства.
Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється по таких основних етапах:
1. Усунення неплатоспроможності.
2. Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги).
3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.
Кожному етапові фінансової стабілізації підприємства відповідають визначені її внутрішні механізми, що у практиці фінансового менеджменту прийнято підрозділяти на оперативний, тактичн і стратегічний.
Оперативний механізм фінансової стабілізації, заснований на принципі „відбиття зайвого", являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений яких-небудь наступальних управлінських рішень.
Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, у переважному виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.
Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства.
Санація являє собою систему заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, реалізованих за допомогою сторонніх юридичних або фізичних осіб і спрямованих на запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.
В умовах ринкової економіки санація підприємств має значний економічний потенціал, є важливим інструментом регулювання структурних змін і входить у систему найбільш діючих механізмів фінансової стабілізації підприємств.
Санація представляє складний і в багатьох відносинах хворобливий для нього процес, що вимагає ефективного фінансового управління на всіх стадіях його здійснення. Таке управління здійснюється на підприємстві по наступних основних етапах:
1. Визначення доцільності і можливості проведення санації.
2. Обґрунтування концепції санації.
Оборонна концепція санації спрямована на скорочення обсягів операційної й інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збалансованість грошових потоків на більш низькому об\'ємному їхньому рівні. Ця концепція припускає залучення зовнішньої фінансової допомоги для відповідної реструктуризації підприємства, у процесі якої воно рятується від ряду виробничих структурних підрозділів, незавершених реальних інвестицій і інших видів активів з метою фінансової стабілізації.
Наступальна концепція санації спрямована на диверсифікованість операційної й інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечує збільшення розміру чистого грошового потоку в майбутньому періоді за рахунок росту ефективності господарської діяльності. У цьому випадку зовнішня фінансова допомога й інші реорганізаційні заходи, здійснювані в процесі санації, використовуються з метою розширення асортименту конкурентноздатної продукції, виходу на інші регіональні ринки, швидкого завершення початих реальних інвестиційних проектів. Наступальна концепція санації не суперечить основним параметрам загальної стратегії економічного розвитку підприємства.
Санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу. Така санація здійснюється звичайно для допомоги підприємству в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як тимчасове і не носить катастрофічного характеру. Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію). Така санація здійснюється при більш глибоких масштабах кризового фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цей вид санації зв’язаний зі зміною статусу юридичної особи підприємства.
4. Вибір форми санації, форма санації безпосередньо характеризує той механізм, за допомогою якого досягаються її основні цілі.
5. Підбор санатора.
6. Підготовка бізнес-плану санації.
7. Розрахунок ефективності санації.
8. Твердження бізнес-плану санації.
9. Моніторинг реалізації заходів бізнес-плану санації.
Ціль санації вважається досягнутої, якщо удалося за рахунок Зовнішньої фінансової допомоги або реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.
1.2 Принципи антикризового фінансового управління підприємством
Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється за наступними основними етапами:
1. Усунення неплатоспроможності.
2. Відновлення фінансової стійкості.
3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.
Усунення неплатоспроможності. У який би мірі не оцінювався за результатами діагностики масштаб кризового стану підприємства, найбільш невідкладною задачею в системі мір його фінансової стабілізації є відновлення здатності до здійснення платежів за своїми невідкладними фінансовими зобов'язаннями для того, щоб попередити виникнення процедури банкрутства.
Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги). Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунута протягом короткого періоду за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових операцій, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства. Це дозволить усунути погрозу банкрутства не тільки в короткому, але й у відносно більш тривалому інтервалі часу.
Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді. Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто створило передумови стабільного зниження вартості використовуваного капіталу і постійного росту своєї ринкової вартості.
Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення визначених коректив в окремі параметри фінансової стратегії підприємства. Відкоректована з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи його операційної діяльності при одночасній нейтралізації погрози його банкрутства в майбутньому періоді.
Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають її визначені внутрішні механізми, що у практиці фінансового менеджменту прийнято підрозділяти на оперативний, тактичний і стратегічний (табл. 1).
Таблиця № 1 – Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства, що відповідають основним етапам її здійснення.
Етапи фінансової стабілізації Внутрішні механізми фінансової стабілізації
Оперативний Тактичний Стратегічний
1. Усунення неплатоспроможності Система мір, заснована на використанні принципу "відсікання зайвого"
2. Відновлення фінансової стійкості Система мір, заснована на використанні принципу "стиску підприємства "
3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді Система мір, заснована на використанні "моделі стійкого економічного росту"
Оперативний механізм фінансової стабілізації, заснований на принципі "відсікання зайвого", являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений будь-яких наступальних управлінських рішень.
Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, у переважному виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.
Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства.
Таким чином, по стратегічному механізму фінансової стабілізації підприємства можна зробити наступні основні висновки:
1. .Максимальний період безкризового розвитку при досягнутому рівноважному фінансовому стані підприємства визначається періодом відповідності темпів приросту обсягу реалізації продукції їхнім значенням, розрахованим по моделі стійкого економічного росту. Будь-яке відхилення від розрахункових значень цього показника приводить до втрати підприємством стану фінансової рівноваги.
2. Стійкий економічний ріст підприємства забезпечується наступними основними параметрами його фінансового розвитку:
коефіцієнтом рентабельності реалізації продукції;
політикою розподілу прибутку (відображеного коефіцієнтом капіталізації чистого прибутку);
політикою формування структури капіталу (відображеного коефіцієнтом фінансового лівереджу) або, відповідно, політикою фінансування активів (відображеною коефіцієнтом лівереджу активів);
політикою формування складу активів (відображеною коефіцієнтом оборотності активів),
змінюючи будь-які перераховані параметри фінансової стратегії підприємства можна досягти прийнятних темпів його економічного розвитку в умовах фінансової рівноваги.
3. Усі параметри моделі стійкого економічного росту мінливі в часі і з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства повинні періодично коректуватися з урахуванням внутрішніх умов його розвитку, зміни кон'юнктури фінансового і товарного ринків і інших факторів зовнішнього середовища.
Виходячи з цих висновків у параметри фінансової стратегії підприємства в процесі антикризового управління й у ході подальшого його розвитку вносяться необхідні корективи, що задаються можливими темпами приросту обсягу реалізації продукції.
Фінансовий менеджмент реально оцінює можливості фінансування, майбутній прибуток, стан ринку капіталів. Він має справу з об'єктом, що випробує вплив потоку управлінських рішень, які надходять від різних суб'єктів управління, включаючи власників і підприємців, органи державної влади і управління, фінансово – кредитні установи. Постійні зміни в системі управління вимагають адекватної реакції на це фінансових менеджерів. Розробка антикризової стратегії дозволяє зосереджено направляти фінансові ресурси в ті сфери, які можуть принести максимальну економічну вигоду.
У рамках поточного фінансового менеджменту приділяється багато уваги стимулюванню комерційної ініціативи, зростанню продуктивності праці, раціоналізації витрат виробництва і звертання. У межах стратегічного фінансового менеджменту абстрагуються від стимулювання, витрати оцінюються тільки в зв'язку з фактором окупності, а капіталовкладення – з позиції майбутнього прибутку.
Поточний фінансовий менеджмент орієнтований на внутрішні джерела фінансування, що забезпечують самоокупність. Для нього вирішальну роль грає ефективність використання наявних у розпорядженні підприємства коштів за конкретний відрізок часу. Стратегічний фінансовий менеджмент націлений на пошук нових шляхів накопичення капіталу і перерозподілу фінансових ресурсів у найбільш перспективні сфери бізнесу або в розширення масштабів діяльності.
Характерна риса фінансового менеджменту – використання досягнень інших наук, досвіду, усіх прогресивних перетворень у практиці господарювання. Фінансовий менеджмент привносить в економіку підприємства нову систему цінностей, змінює пріоритети і тенденції її розвитку. З ним зв'язують упровадження принципове нових форм і методів фінансової роботи, активний вплив на ефективність господарювання.
Головне в діяльності підприємства – це визначення і реалізація стратегічних настановок і облік фактора часу у визначенні окупності створених витрат, на які й орієнтується фінансовий менеджер. Керування потоками коштів нереально без стратегічного мислення. Тому будь-яка комерційна організація, особливо та, що зазнає утруднення, зобов'язана мати висококваліфікованих фінансових менеджерів
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: hugo-borz (04.02.2008)
| Автор: Олег E W
|
| Просмотров: 933
| Рейтинг: 3.7/3 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
| Поиск |
|
|
| Друзья сайта |
| | |
|
