| Меню сайта |
|
 |
| Категории раздела |
|
|
| Мини-чат |
|
|
|
| Наш опрос |
|
|
| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
| Форма входа |
|
|
|
Лінгвостилістика
| План
1 – Загальне поняття лінгвостилістики.
2 - Спроби класифікації стилів.
3- Науковий стиль:
а)основні риси стилю;
б)мовні особивості;
в)граматичний рівень;
г)приклад стилю.
4 – Офіційно-діловий стиль:
а)особливості силю;
б)мовне оформлення;
в)граматичний рівень;
г)зразок стилю.
5- Художній стиль:
а)основні риси стилю;
б)основні мовні засоби;
в)граматичний рівень;
г)зразок стилю.
6- Розмовний стиль:
а)основні ознаки та сфера викоритсання стилю;
б)мовні особливості;
в)граматичний рівень;
г)зразок стилю.
7 – Публіцистичний стиль:
а)функції та головні ознаки стилю;
б)лексико-фразеологічні засоби;
в)граматичний рівень;
г)зразок стилю.
1
У підручнику “Стилістика сучасної української мови” (2000р.) О.Пономарів наводить таке тлумачення: “Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного – емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення”(с.5).
Професор С.Єрмоленко у праці “Нариси з української словесності...”(1999р.) обсяг і зміст поняття стилістики визначає так:
“Стилістика (лінгвостилістика) – розділ мовознавства, що вивчає:
а) закономірності існування й сруктурну будову суспільно зумовлених різновидів мови - функціональних стилів;
б) мовні одиниці щодо їх додаткового експресивно-стильового забарвлення;
в) взаємодію різних рівнів словесно-виразових засобів у конкретному тексті, зв”язок їх із позамовними чинниками;
г) типологію стильової специфіки текстів”(с.260).
У наведених вище визначеннях стилістики як науки, і на думку М.Кожиної “Предметом стилістики є виражальні можливості і засоби різних рівнів мовної системи, їх стилістичні значення й відтінки(конотації), а також закономірності використання мови у різних сферах і ситуаціях спілкування і своєрідна організація мовлення, специфічна для кожної сфери”(Кожина, с.19).
Твердження “Стилістика вивчає стилістичну систему мови “ часто викликає запитання: чи існує стилістична система мови? Іншими словами, чи існують одиниці, подібні до одиниць мовних рівнів – фонем, морфем, лексем тощо? А у зв”язку із цим – чи можна розглядати С як самостійний рівень у мовній структурі? Із цього приводу М.Кожина зазначає, що особливого рівня(в загальновизнаному мовознавчому значенні) стилістичні прийоми не утворюють, бо складають якісно неоднорідні одиниці і явища(Кожина,с.19).
Отже, стилістичне в мові не утворює особливого рівня, воно пронизує усі рівні по вертикалі, є у кожному з них. Саме тому у загальному для всього мовознавства (і стилістики у тому числі) об”єкті – мові предмет стилістики складає особливий кут зору, аспект вивчення мови. Російський учений Г.Винокур так говорив про це: “... стилістика має таку властивість, що вивчає мову у всьому розрізі її структури відразу, тобто і звуки, і форми ... , але з особливого погляду. Цей особливий погляд і створює для стилістики у чужому матеріалі її власний предмет”(Винокур Г.О. Избр. работы по русскому языку. – М., 1959, с.223).
Ще Шарль Баллі писав свого часу про “силістику” загальну, часткову (С конкретної національної мови) й індивідуальну. У 60-х роках ХХ ст. В.Виноградов виділяв у С три кола досліджень: 1) стилістику мови; 1) стилістику мовлення; 3) стилістику художньої літератури. То якою ж є структура цієї науки сьогодні?
Більшість сучасних учених виділяють теоретичну і практичну стилістику. Теоретична в свою чергу поділяється на: 1)загальну ( стилістику ресурсів – фоностилістику, лексичну стилістику, граматичну стилістику тощо; функціональну стилістику); 2) стилістику художнього мовлення( у складі функціональної стилістики). Іноді виділяють ще й зіставну, порівняльну стилістику(зовнішню), історичну, діалектну стилістику, стилістику тексту.
.Стрижневим поняттям стилістики є стиль. Це слово походить від
2
латинського stilus – “загострена паличка для писання”. Воно має багато значень, вживається для характеристики певних напрямків у музиці, живопису, літературі, архітектурі, діяльності і поведінці людини, одязі, інтер’єрі тощо.
У мовознавстві під стилем розуміють сукупність мовних засобів (слів, граматичних морфем, синтаксичних конструкцій) дібраних відповідно до мети, змісту, сфери спілкування.
Як зазначає С.Єрмоленко (“Нариси” – с. 270-271) у сучасних дослідженнях послуговуються терміном “функціональний стиль”, окреслюючи ним власне лінгвістичний (а не літературознавчий) зміст стилю, а також обгрунтовуючи окремий напрямок дослідження й теоретичні засади функціональної стилістики.
Починаючи від представників Празької лінгвістичної школи, які перші почали опрацьовувати функціональні стилі, вчені пропонують різні визначення цього поняття. Тривалий період в українській лінгвістиці вважалося найбільш науково обгрунтованим, чітко окресленим визначенням В.Виноградова (воно наводиться і в академічному виданні “СУЛМ. Стилістика.”, і в підручнику А.Коваль “Практична стилістика”, і в працях О.Паномарева)
В.В.Виноградов:
“Стиль – це суспільно усвідомлена і функціонально зумовлена внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору й поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи іншої загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу.”Проте, на думку М.Кожиної, у цьому визначенні не досить чітко окреслено поняття “сфера спілкування”. Його можна тлумачити по-різному, наприклад: спілкування на вулиці, на виробництві, у дружньому колі тощо.
Отже, в реальному мовленні функціонально-стилістичний поділ мови не зводиться до 5 основних стилів. Стилі взаємодіють, і той чи інший конкретний текст в цілому має поєднувати риси різних стилів.
Зрозуміло, що складність і багатограність поняття ФС зумовлює багато піфдходів як до визначення цього поняття, так і до встановлення кількості їх у національній мові.
Так у “Курсі історії української мови”, т. І. К., 1958, с.9 – виділено:
1. Художньо-белетристичний,
2. Суспільно-політичний,
3
3. Наукового викладу,
4. Виробничо-технічний,
5. Офіційний документ,
6. Епістолярний.
(Немає розмовно-побутового)
І.Г.Чередниченко говорить про:
1) мова живого усного загальномовного спілкування;
2) офіційно-діловий;
3) мова наукової і технічної літератури;
4) стилі масової преси та агітаційно-масової публіцистики (с.42).
Пропонуються й інші класифікації, які в основі мало чим відрізняються. Розходження мають здебільшого термінологічний характер. Основних 5 стилів переважно виділяються всіма лінгвістами. Додатково визначено також епістолярний стиль (“Курс історії української літературної мови, Єрмоленко “Нариси...” – с. 271, Муромцева О., Жовтобрюх В. Культура мови вчителя”, с. 162), ораторський – (Чередниченко, с.42).
М. Кожина вважає, що останній можна віднести до публіцистичного, вважати його підстилем, що є взаємодією письмово-публіцистичного і усно-публіцистичного мовлення. На користь такого твердження свідчать призначення і мета – вплив на слухачів, плюс повідомлення).
Сьогодні також слід говорити про існування конфесійного стилю (специф. мета, засоби, зміст, структура мови).
Отже, принципових розбіжностей у класифікації стилів немає.
Щодо внутрішньої диференціації стилів, виділення підстилів, також на сьогодні немає єдності. Проте у більшості праць подано таку систематизацію:
Науковий стиль поділяється на підстилі:
1) власне науковий,
2) навчально-науковий,
3) науково-популярний,
4) науково-публіцистичний,
5) виробничо-технічний.
Офіційно-діловий:
1) адміністративно-канцелярський,
2) дипломатичний,
3, законодавчий (юридичний).
4
Публіцистичний:
1) газетна публіцистика,
2) радіо-, теле, кінопубліцистика,
3) ораторське мовлення.
Художній: 1)худ. проза,
2) драматургія,
3) поезія (однакова функція, взаємоперехідні).
Розмовно-побутовий: 1) монологічне мовлення (усне).
Науковий стиль
За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення. Тексти, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба донести до різних верств суспільства. Це доведення теорій, обгрунтування гіпотез, повідомлення наслідків досліджень, наукове пояснення явищ, систематичний виклад певних знань тощо.
Основними рисами наукового стилю є понятійність і предметність, об”єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем, таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.
Мовні особливості: лексико-фразеологічний рівень
• наявність великої кількості термінів із різних галузей знання (напр., математичні – квадрат, гіпотенуза, алгоритм, косинус тощо; біологічні – цитоплазма, вакуолі, фітонциди і т. п.);
• переважання абстрактної лексики і запозичених слів;
• багатозначні слова використовуються зазвичай у одному із значень (напр.: за тлумачном Словником української мови в 11-ти томах слово дерево може вживатися для позначення багаторічної рослини з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону, зрізаних стовбурів цієї рослини, матеріалу з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби, бездушної, тупої людини (перен.). У наукових працях із біології функціонує тільки значення “багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону”);
• відсутність емоційно-експресивної лексики;
граматичний рівень
• велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови;
5
• переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами –ство, -цтво, -ння, -ття ( напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо);
• мінімальне вживання особових займенників;
• переважання дієслів теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб”єкт її лишається поза увагою мовця (напр., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону ( з підручника);
• нахил до розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями;
• наявність цитат, посилань;
• чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.
Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, навчально-науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний.
Власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, біології, фізики тощо, викладені у докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях окремих статтях.
Навчально-науковий стиль використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.
Науково-публіцистичний стиль властивий працям, надрукованим у спеціальних газетах і журналах, призначених для фахівців певної галузі науки і техніки.
Науково-популярний стиль має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їх професійної підготовки. Це окремі брошури, статті, замітки на медичні, космічні, біологічні тощо теми у засобах масової інформації.
Виробничо-технічний стиль – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів тощо).
Зразки стилю:
“ Хлоропласти ( від грец. chlo ros – зелений і plastos - утворений ) – зелені пластиди рослинних клітин, в яких відбувається процес фотосинтезу.
6
Зеленене забарвлення Х. зумовлює хлорофіл. Крім хлорофілу, в Х. містяться пігменти з групи каротиноїдів, зокрема оранжево-жовтий – каротин і жовтий – ксантофіл. Х. складається з двошарової білково-ліпоїдної оболонки і строми. Строма пронизана системою внутрішніх мембран – тилакоїдів, які мають вигляд сплюснутих мішечків. У вищих рослин частина тилакоїдів за формою нагадує диски невеликого діаметру, що розташовуються один над одним, утворюючи грани. Грани з”єднані між собою тилакоїдами строми.”( із посібника: Барна М.М. Ботаніка. Терміни. Поняття.Персоналії. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1997. – С.201);
“Позиція невтручання влади у мовно-культурні процеси, що відбуваються в країні, знайшла виправдання в концепції “ненав”язування свого”, яка виникла ще в час президентства Л.Кравчука внаслідок хибного перенесення антитоталітарних засад ідеологічного плюралізму відкритого суспільства на завдання побудови суверенної держави, що потребують передусім активізації об”єднуючих чинників, а серед них державній мові належить чільна роль. Тому концепція “ненав”язування свого” в мовно-культурній сфері країни з тяжкою спадщиною тривалого розмивання основ національної своєрідності є хибною у самій своїй суті. Складність конфліктної мовної ситуації України вимагає адекватних ступеню складності зусиль, спрямованих на оздоровлення ситуації. Зволікання в цій справі заганяє всередину, спричиняючи її загрозливому розростанню, одну з найтяжчих хвороб українського суспільства.
“Не слід гадати, що зміцнення позицій мови відбудеться саме собою, - пише відомий мовознавець Орест Ткаченко, - або що нам би вибачили нащадки, якби через нерозум і недбальство ми втратили свою мову, і що це можна було б “списати” на “несприятливі обставини”. Мовна стійкість народу залежить не стільки від обставин, скільки від його бажання і волі. При бажанні можна воскресити навіть мертву чи напівмертву мову, при небажанні – можна із цілком живої мови зробити мертву”.(Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – С.97).
Офіційно-діловий стиль
Основне функціональне призначення цього стилю – регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.
Найголовніші ознаки – документальність (кожен офіційний папір
7
повинен мати характер документа), стабільність, високий ступінь стандартизації, лаконізм, точність, сувора регламентація тексту, майже цілковита відсутність емоційності та образності і будь-якого вияву індивідуальності автора.
Особливості мовного оформлення офіційно-ділового стилю, зумовлені специфікою його використання.
Лексико-фразеологічний рівень:
• використання спеціальних термінів – мовних штампів, кліше, канцеляризмів (напр., розпорядження, протокол, нижчепідписаний, супровідний, високі договірні сторони, відповідно до ..., згідно з розпорядженням тощо);
• відсутність емоційно-експресивної лексики.
Граматичний рівень:
• висока частотність уживання абстрактних іменників на –ість, -ання ( розпорядження, стягнення, чинність, організованість, недоторканість і под.);
• переважання інфінітивних, неособових дієслівних форм ( ухвалити, заслухати, подається, організвоується тощо);
• типове вживання ускладнених речень, нанизування кількох підрядних тощо;
• розщеплені форми присудків ( здійснити перевірку, провадиться набір, прийняти рішення, надати допомогу і под.);
• чітка організація тексту – поділ на параграфи, пункти, підпункти.
Офіційно-діловий силь має такі підстилі:
1) адміністративно-канцелярський ( накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти, офіційні листи, оголошення тощо);
2) дипломатичний ( міжнародні угоди - кнвенції, повідомлення –комюніке, протоколи, звернення – ноти і под.);
3) законодавчий (юридичний) – закони, статути, укази, постанови тощо.
Зразки стилю:
“ АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв”язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та
8
іншими міжнародно-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто
ПРОГОЛОШУЄ
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави – України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНи 24 серпня 1991 року.”
Художній стиль
Особливим функціональним різновидом писемної мови є стиль художньої літератури ( інші назви – художній, художньо-белетристичний). Специфіка його у тому, що це складний сплав компонентів, у якому відображається усе багатство національної мови. З одного боку, він вбирає у себе елементи усіх інших стилів літературної мови, трансформує і переосмислює їх, з іншого – передбачає використання діалектизмів, жаргонізмів, неологізмів, застарілих слів та інших складників, якщо це вмотивовано потребою мистецького зображення дійсномті. В історії української літературної мови художній стиль посідає особливе місце. Адже саме із художньої творчості І. Котляревстького започаткувалася нова українська літературна мова. Тривалий час цей різновид залишався єдиним повнокровним стилем, оскільки інші стилі через обмежені державною системою функції не могли природно розвиватися.
Художній стиль обслуговує духовно-естетичну сферу життя народу. Він використовується в індивідуальній і колективній творчій діяльності, різних видах мистецтва, культурі, освіті. Це особливий спосіб мислення, який полягає у відтворенні дійсності через конкретно-чуттєві образи.
Основне призначення цього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття, і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.
Головні ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність ( конкретно-чуттєве живиписання дійсності – людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). У художньому стилі все подається крізь призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора), і все спрямовується на особистість читача (слухача).
Основні мовні засоби:
Фонетичні
• звукові повтори ( алітерація, асонанс, звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Напр.: Криши,
9
• ламай, трощи стереотипи! Вони кричать, пручаються,- ламай!(Л.Костенко) – алітерація; “Йде вже літо повноліто Йде вже сонце повна повня...” (І.Драч)- анафора, звукоповтори);
• звуконаслідування (Сумними довгими ключами Летять у вирій журавлі, Прощаючись надовго з нами Своїм “кру-кру”... – Б.Лепкий );
Лексико-фразеологічні
• багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання ( назви осіб, речей, дій, явищ, ознак - “Лиже полум”я жовте черево, Важкувато сопе димар, галасує від болю дерево, Піднімаючись димом до хмар” – В.Симоненко);
• емоційно-експресивна лексика;
• широке використання різних видів синонімів, омонімів, антонімів ( “Розплелись, розсипались, розпались, Наче коси, вересневі дні...”(Д.Павличко); “Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім, Я тоді твоїм ім”ям радію І сумую іменем твоїм.”(В.Симоненко);
• багатозначні образні елементи – тропи ( метафора, метонімія, синекдоха, епітет, порівняння, гіпербола, літота, сарказм, іронія, перифраз, алегорія, оксюморон, символ);
• використання з художньою метою слів вузького стилістичного призначення: історизмів, архаїзмів, діалектизмів, канцеляризмів, просторічних елементів, термінів, запозичень тощо);
Граматичні
• функціонування усіх частин мови, використання морфологічних синонімів – граматичних форм того самого слова, які різняться засобами граматичного вираження, відтінками спільного гаматичного значення ( напр., “Ой оце чудне дівчатонько, ой-я, Щосуботоньки їде з містонька...”(І.Драч);
• широке вживання дієслівних форм різних способів;
• використання всіх типів речень , синтаксичних зв”язків, ритмомелодики висловлень та текстів;
• стилістичні фігури ( синтаксичний паралелізм, еліпс, риторичні питання, звертання, оклики, періоди, анафора, епіфора,
• парцеляція та ін.);
10
• використовуються усі функціональні типи текстів (опис, розповідь, роздум), а також різноманітні їх комбінації.
Художній стиль залежно від родів і жанрів літератури поділяється на такі підстилі:
епічні ( прозові – епопея, роман, повість, оповідання, нарис),
ліричні (поема, балада, пісня, поезія),
драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),
комбіновані (ліроепічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо)
Зразок стилю:
“Город біля хати.
Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь схожі для мене на круглі кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах. Живе тіло кобз, пахуче, припорошене жовтим пилом, поросле пелюстками, світиться й золотіє, щось промовляє своєю широкою, незгасаючою усмішкою. Скільки того сміху на городі – всі соняшники сміються, веселі, тільки підійди до нього.
Коли заходить сонце, то й соняшники вечоріють, поступово смеркають, поночіють-поночіють. І вже того сміху не видно й не чути на городі, і вже затихають живі кобзи, або ж і зовсім позамовкали. Стоять на межі поміж грядками, поміж картоплею та кукурудзою не розсудливі й приязні світильники, а похмурі квіти смутку й темряви. Стоять мовчки, думають про своє, і в їхньому заглибленому думанні й мовчанні висловлюється щось чуже.”(Є.Гуцало);
“ Летять на землю груші, як з рогаток.
Б”є в тамбурини осені горіх.
Сади, омиті музикою згадок,
Ковтають пил міжселищних доріг.
В старім гнізді танцюють лелечатка,
І, одірвавши ніжки од землі,
Немов малі русалоньки, дівчатка
Гойдаються в зеленому гіллі.
Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?
Цим осокорам вже по двісті літ.
Із катапульти гойдалки такої ж
Колись я звідси вилетіла в світ.
11
Ось я зійду з наждачного перону
У цей зелений, цей черлений вир.
Сидить просмолена ворона
В береті сонця набакир.
Стара дзвіниця й досі ловить гави.
Танцює ціп на житньому току.
Ну що мені магнолії, агави?
Я поцілую мальву у щоку.” (Л.Костенко).
Розмовний стиль
Цей особливий різновид літературної мови – найдавніший, оскільки започаткувався він ще з виникненням мови. В історії розвитку української мови усіх періодів через несприятливі умови, політичні утиски, офіційне невизнання, надмірні впливи запозичень значення розмовного стилю важко переоцінити, адже саме розмовна мова зберігала й передавала із уст в уста самобутність слова української нації.
Сфера використання розмовного стилю – щоденне неофіційне спілкування у побуті, на виробництві.
Основне функціональне призначення – бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з”ясування побутових стосунків.
Усе це зумовлює такі основні ознаки цього різновиду мовлення, як: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційність.
Мовні особливості простежуються на усіх рівнях.
Фонетичні:
• багатство інтонацій, модуляцій голосу;
• емфатичне розтягування звука, розрив слова на склади, обриви слів, різкі зниження чи підвищення тону (“- Цить, дурню, то так годиться! Хто до дверей стукає, того треба по плечах постукати. Ти того не знав?
- Не-е-е зна-а-в! – відхлипнув Гриць.” (І.Франко);
Лексико-фразеологічні:
• емоційно-експресивно забарвлені слова і звороти (хатинонька, з глузду з”їхати, баньки, голуб”ята);
12
• розмовні, просторічні елементи (гальорка, тикати, попоїсти, добрячий, вчителювати, всенький, роззява, гепнути тощо);
• переносне вживання слів для оцінної характеристики осіб (зайчик, ластівочка, котик, осел, гадюка, свиня);
• використання жаргонізмів, діалектизмів, згрубілих слів;
Граматичні:
• складні іменники із дієслівним компонентом (вертихвістка, варивода, блюдолиз, пройдисвіт і под.);
• субстанцивація іменників (відпускні, примірочна, контрольна, прохідна, душова);
• складноскорочені слова (завгосп, медсестра, санпропусник, харчоблок);
• широке використання вигуків;
• різні типи простих речень ( переважно короткі: неповні, обірвані, односкладні, слова-речення).
Зразок стилю:
“Гепнеш, було, так, що самому годі й підвестися.
Тоді біжать мати або баба, беруть тебе на руки, несуть додому, по дорозі дотовкують, приказуючи:
- Та в людей же ж і бешиха, і шкарлятин, і обклади, і кір. Прибирає ж таки господь потроху. А мого, макоцвітного, ніщо не бере. Сам собі голову скрутить. Лазитимеш, лазитимеш по бантинах?! Лазитимеш?! А тоді скажуть, що мати не догляділа! Гасатимеш, гасатимеш, гасатимеш?!!
Покладуть на лаву, а тоді до сестри:
- Біжи скоріш до баби Мелашки та скажи, що мати прохали, хай прийдуть. Йванько, скажи, заслаб. Та щоб мені одна нога тут, а друга там. Та втри носа, як у хату до баби входитимеш, та не забудь сказати: “Драстуйте!”
А тоді нахиляється та:
- Де тобі болить, синочку?
- Отут, мамо!
- Боже мій, боже мій! І чого б ото я лазив, і чого б ото я падав?
- Я не буду більше, мамо!
- Так і калікою ж можна бути. Боже мій, боже мій. Дуже болить?
- Дуже!
- О царице моя небесна. Хоч би баба Мелашка скоріше. Може, тобі
13
молочка?” (Остап Вишня).
Публіцистичний стиль
Головна функція цього різновиду мовлення – інформативно-пропагандистська та агітаційна. Це стиль засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення), які покликані не тільки висвітлювати різноманітні суспільно-політичні проблеми, а й формувати громадську думку. Саме тому публіцистика характеризується з одного боку популярним, чітким викладом, орієнтованим на швидке сприймання повідомлень, стислість і зрозумілість інформації, а з іншого – експресивністю, частково поєднуючи таким чином ознаки наукового та художнього стилів.
Отже, визначальною ознакою цього стилю є вдале поєднання логізації викладу із емоційно-експресивним забарвленням, тому він характеризується доступністю, полемічністю викладу, образністю, експресивністю та афористичністю.
Основні мовні засоби:
Лексико-фразеологічні
• широке використання суспільно-політичних та соціально-економічних термінів (адміністрація, економіка, державність, президент, соціальний стан тощо);
• точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників);
• запозичення (імідж, імпічмент, мас-медіа, презентація, мер, моніторинг, саміт, факс, байкери, екстрадиція і под.)
• емоційно-оцінні слова, словосполучення (національна еліта, національні традиції, історична місія і т.д.);
• перифрази (словосполученя, що називають предмет за його визначальною ознакою) – трудівники полів (селяни), майстри слова(письменники), творці високих урожаїв (хлібороби) і т.д.
• багатозначна образна лексика, що має оцінну спрямованість;
Граматичні
• іншомовні суфікси та префікси ( -іст(ист), -атор, -ація, -псевдо, -нео, -супер);
• словотворчі форми з префіксом –не ( неухильний, нестримний, невідворотний, невідкладний і под.);
• різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний
14
• порядок слів, складні речення ускладненого типу (напр., гасла – Слава і честь людям праці!, політичні заклики –Ставаймо на бік демократичних сил! тощо);
• широке використання діалогічної форми мовлення, вияв авторської індивідуальності із притаманною відвертою, неприхованою оцінністю.
У публіцистичному стилі виділяють кілька підстилів, кожний з яких має свої жанрові й мовні особливості:
власне публіцистичний або стиль засобів масової нформації ( газети, часописи, радіо, телебаченя, реклама);
художньо-публіцистичний ( памфлети, фейлетони, нариси, есе);
науково-публіцистичний ( критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо);
Ораторське мовлення також іноді вважають підстилем публіцистики, проте у сучасних дослідженнях підкреслюється, що вислів “ораторський стиль” означає усну форму публіцистичного стилю. Адже кожен із вище названих підстилів: і власне публіцистичний, й художньо-публіцистичний, й науково-публіцистичний, майстерно проголошений, називають ораторським ( Любов Мацько).
Зразки стилю:
“Українському слову з часів його виникнення( “А ми просо сіяли, сіяли...”) й на всіх історичних шляхах доводилося нелегко.
Здобувши в муках і боротьбі громадянство в писемності, воно стражданням, страдництвом, мужністю і радісною відвагою фольклору, літописів “Слова о полку Ігоревім” б”є дзвонами в пам”ять і гримить громами в сумління живих і ненароджених, пориваючи до своєї слави й безсмертя.
Чому ж величальні дзвони обертаються в подзвін, а благодатний грім – у похоронну тугу?
Як і чому могло статися, що виплекана, виспівана народом, гартована в борні за свою самобутність, вирятувана з утисків, заборон і асиміляційного пекла двох кровожерних імперій – російської й австро-угорської, піднята до визвольних революційних кличів і в результаті цього утверджена, як рівна серед рівних усіх мов загальнолюдської культури й поступу, українська мова раптом стає зайвою й непотрібною? Як і чому це відбувається у найбільш освіченому ХХ ст., в час суцільної обов”язкової грамотності, індустріального продукування книг і періодики, розповсюдження радіо й телебачення?
Ці запитання приковують до стовпа ганьби; шкварчиш на інквізиційному кострищі несправедливості, дим усесвітнього сорому виїдає очі. Де дітися? І ти, ти теж винен, що ці “прокляті” питання з”вилися, як сувора реальність. А від дійсності не відхрещуються.
Наче ж нема ніяких заборон, жодних репресивних заходів: навпаки, закони декларують волю. Як же і чому ж? “( із посмертної публікації: Харчук Борис. Слово і народ.// Прапор. – 1988. - № 10. – С.147-163)
15
Список використаної літератури:
1 - С.Єрмоленко “Нариси з української словесності...”(1999р.) с. 260.
2 - Муромцева О., Жовтобрюх В. Культура мови вчителя”, с. 162.
|
| Категория: Мои статьи | Добавил: hugo-borz (04.02.2008)
| Автор: Олег E W
|
| Просмотров: 5003
| Рейтинг: 3.0/8 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
| Поиск |
|
|
| Друзья сайта |
| | |
|
